На самому початку весни, коли сніг ще навіть і не думає танути, а майже усі дерева ще не прокинулись від білих пухких снів, під час прогулянки можна натрапити на гарне квітуче дерево, чиє пишне золотисте цвітіння бігцем подарує вам несподівану радість.
Мова йде про кизил (Cornus mas L.), або як ще його називають, дерен. Квітучий кизил насправді є провісником пробудження природи та відправним моментом приходу жаданої весни. Його маленькі яскраво-жовті квіточки весело мерехтять на сонці та за гарної погоди тривалий час приваблюють бджіл, джмелів, ос – усіх тих, хто ласий до першого нектару. У свою чергу бджоли та інші комахи забезпечують гарне запилення кизилу, і вже восени ми радіємо чималому врожаю темно-червоних блискучих плодів.
Моя любов до цього гарного та корисного дерева розпочалася власне з наших з батьками поїздок у Червону Діброву, невеличке село на Буковині. Місцевість там настільки мальовнича , що нашим німецьким друзям тамтешні краєвиди з численними пагорбами відразу нагадали їхню рідну Тюрінгію. Кожної осені, а це зазвичай припадало на кінець вересня – початок жовтня, батьки планували в один із вихідних дістатися допотопним дизель-поїздом до залізничної станції «Червона Діброва». Ми бадьоро виходили з потяга з іншими завзятими грибниками-ягідниками, які так само, як і ми безмежно скучили за природою, і спочатку досхочу вешталися тамошніми горбочками та милувалися квітучими галявинками осінніх пізньоцвітів. І якщо пощастить, серед пожухлої трави вдавалося назбирати зморшкуватих польових печериць, а також плоди шипшини, глоду, калини та кизилу. У Червоній Діброві кизилові дерева або кущі росли зазвичай на узліссі, і батьки знали чималу кількість так званих кизилових місць. Не було жодного року, щоб ми не повертались додому принаймні з маленьким відерцем цих неймовірно гарних рубінових плодів, які у цей період вже повністю достигали та починали сипатися з дерев. А взимку ми завжди насолоджувалися смачним маминим кизиловим варенням…
Згодом приємно було дізнатися, що Червона Діброва була добре відома і родині мого чоловіка. Одного разу, вони з мамою не дуже вгадали з погодою, але ж ніяк не розгубилися. Під стогом запашного сіна, вдало захищені від дощу, вони до наступного потягу мали щасливу можливість читати та спілкуватися. Такі пригоди вже стали історією нашої сім’ї.
До речі, чудові поїздки до Червоної Діброви ми продовжили і пізніше, вже разом з нашими дітьми… Впевнена, що таким місцям притаманний якийсь особливий магнетизм, туди хочеться потрапляти ще і ще…
Але поки ви ще тільки збираєтеся до лісу, пропоную вам ближче познайомитися з унікальними властивостями кизилу. Тому що чим більше ми дізнаємося про цю цікаву рослину, тим більше ми будемо любити та розуміти довколишній світ, а наше життя стане більш яскравішим.
Насправді кизил – гарне, цікаве та до того ж дуже корисне дерево.
В перекладі з тюркської мови слово «кизил» означає «червоний». Плоди кизилу отримали свою назву завдяки червоному кольору стиглих плодів.
Як культурна рослина кизил був відомий людині з давніх часів. Кісточки кизилу були знайдені у швейцарських спорудах, яким нараховується не менше 5 тисяч років. Згадується кизил і у сказаннях різних народів. Наприклад, згідно одній з легенд, великий воїн Ромул, засновник Риму, у свій час накреслив списом границі майбутнього «вічного міста» і з силою встромив спис в землю. Незабаром на цьому місті розквітло кизилове дерево.
Кизилові дерева дуже декоративні завдяки своєму ранньому та пишному цвітінню, густій темно-зеленій кроні, рубіновим блискучім плодам та осінньому багряному убранню. А ще кизил – це довговічна рослина, яка може доживати та плодоносити до 300 років, при тому, що гарні врожаї дає кожного року. Кизил взагалі невибагливий до ґрунту, посухостійкий, морозостійкий, витримує морози до – 35 градусів, не піддається хворобам, тому не потребує хімікатів, легко стрижеться, тому ідеально підходить до живоплотів. Як рослина кизил справжня мрія кожного садівника, такий собі універсальний воїн серед рослин.
А скільки смачних та корисних страв виготовляють з плодів!
Люди з давніх часів охоче споживають кизил і в сирому вигляді, і у вигляді мармеладів, компотів, джемів, пастили, соусів, вин та лікерів. Відомо, що древні греки та римляни вміли маринувати недозрілі плоди кизилу, і як заміну оливам споживали їх разом з сиром. І тепер австрійські підприємці (ресторатори) маринують недозрілий кизил та пропонують його скуштувати гурманам як «фальшиві» або «північні» оливи.
Однак плоди кизилу цінують не тільки за його високі смакові якості, вони допомагають попередити та допомогти вилікувати такі хвороби як цукровий діабет, анемію, кишкові розлади, гіпертонію, склероз, подагру, сприяють зміцненню організму… Кизил справжній помічник імунітету. Його плодами лікував сам Гіппократ. Завдяки високому вмісту вітаміну С та великій кількості пектинів, кизилові плоди незамінні у раціоні моряків та космонавтів. Однак найголовніша властивість кизилу – він спроможний продовжити активне життя людей.
Стиглі плоди кизилу приваблюють також представників тваринного світу. Серед них такі птахи, як сойки, дрозди, синиці та костогризи, дрібні мишоподібні гризуни, зайці, єноти та дикі копитні. Говорять, що з екологічної точки зору кизил набагато випереджає форзицію, яку теж висаджують в садах для раннього цвітіння. І хоча обидві рослини цвітуть майже одночасно та насправді після зими милують наше око, форзиція на відміну від кизила і як медонос стерильна, і плодів не дає… Трохи сумно.
Деревина кизилу також характеризується особливо цінними властивостями. Так, вона вважається чи не найтвердішою серед європейських видів дерев. Вона настільки тверда та важка, що тоне у воді та може частково замінювати метал. Якщо, наприклад, зробити з кизилу держак для лопати, то можете бути впевненими, що метал з часом зіпсується, а кизиловий держак зносу не знатиме.
Тому не дивно, чому деревина кизилу здавна була найулюбленішим матеріалом у майстрів токарної справи та використовувалась ними та іншими ремісниками для виготовлення всіляких предметів. Відомо, що з деревини кизилу в різні часи виготовлялися шестерінки для годинників, цвяхи, молоти, музичні інструменти, двірні ручки, рукояті для мечів та ручки для ексклюзивних ножів, спортивний інвентар для східних єдиноборств, ракетки для тенісу, стріли для спортивних луків. Крім того з деревини кизилу виготовлялися ґудзики та чотки, а в давні часи – використовували для виготовлення бойової зброї – копій та стріл.
Цікаво буде згадати одну з незвичних історій, пов’язаних саме з використанням кизилової деревини.
Наприкінці 19-го століття серед студентів університету міста Йєна (Німеччина), надзвичайно популярними були так звані шпацир- або вандерштоки (нім. Spazierstöcke oder Wanderstöcke), тобто палиці для прогулянок, які виготовлялися з деревини кизилу. Палиці назвали по місту їхнього виготовлення цігенхайнер (Ziegenhainer). Такий шпациршток використовувався студентами не тільки як декоративний аксесуар повсякденного одягу модного джентльмену та не стільки для прогулянок, але більш як прихована зброя для студентських дуелей. Цігенхайнер зручно було використовувати в дуелях як у приміщенні, так під відкритим небом, не побоюючись, що набір заборонених на той час для фехтування предметів буде конфіскований університетом або поліціантами. За короткий період мода на палиці з кизилу поширилася на всю Німеччину. Оригінальний цігенхайнер виготовлявся тільки з деревини кизилу, а його більш дешевший варіант – з деревини глоду. Найкрутішим був штопорний варіант цігенхайнеру, це коли стовбур ще молодого кизилу щільно обмотували по спіралі ліанами жимолості або дівочого винограду. Виткі рослини згодом вростали в дерево та надавали виробам характерну викривленість та вузлуватість. Пізніше ці природні особливості цігенхайнеру штучно імітували на токарному станку.
Є ще одна цікава особливість кизилу. По кількості квіткових бруньок, які к моменту збору врожаю вже повністю сформовані, можна визначити майбутній врожай кизилу.
Тепер ми живемо в зеленому районі, де майже у кожному дворі навесні квітне кизил. Деяким деревам вже більше 100 років. І ми, щоб не відступати від гарної традиції, посадили в саду це красиве, з гарною історією, дерево. Воно цього вартує!
Щиро Ваш Жіночий Оптиміст Клуб
Фотозвiт
Previous
Next
